8 серпня глава Чечні Рамзан Кадиров героїчно заявляв, що потрібно почекати два-три дні і будуть «хороші результати» у Курській області. Федеральні ЗМІ розтиражували цю заяву Кадирова. Його цитували всі, кому не лінь.
Пройшло п’ять днів з моменту заяви, а ситуація в Курській і сусідній Бєлгородській області так і залишається критичною. ЗСУ продовжують свою операцію, беруть під контроль все нові і нові населені пункти. Передові підрозділи ЗСУ вже підбираються до траси Е-38 – головної рокадної дороги вздовж кордону з Україною, яка з’єднує не лише Рильськ із Курськом, але й Брянську і Курську області. І все йде до того, що траса буде або перерізана, або знаходитися під щільним вогневим контролем.
Що ще сталося за цей час? Площа території, контрольованої ЗСУ, вже становить близько тисячі квадратних кілометрів. І це ще консервативні цифри. Все набагато гірше. А 1 тис. квадратних кілометрів – це більше, ніж площа Києва, і трохи менше половини площі Москви.
Кількість полонених російських військовослужбовців вже зашкалює. Українці скаржаться, що складно організувати логістику для вивезення полонених у тил. Різні джерела повідомляють, що кількість полонених вже перевалила за 1 тис. осіб.
Звичайно, Кадирову не надто важлива така кількість полонених, оскільки серед нукерів глави Чечні у полон потрапили одиниці. І це не тому, що вони такі суворі воїни, а через те, що при наближенні бойових дій воїни «Ахмата» просто відступали. Не їх справа помирати і обороняти Курську область. Цим нехай займаються інші, а кадировців мало і у них привілейоване становище в Росії. А їхній головний лідер може нести в ефір будь-яку нісенітницю, обіцяти що завгодно і колотити понти.
Для понтів ще потрібно було постріляти в повітря зі Стечкіна або Глока, бажано з позолотою. А ще станцювати запальну лезгінку під жваве улюлюкання джигітів із «Ахмата». Ще важливо в кінці додати «Ахмат-сила», ну і обов’язково згадати Аллаха. Тоді точно всі повірять.