У березні минулого року лідер Китаю Сі Цзіньпін приїхав до Москви і кремлівські ЗМІ просто захлиналися від захоплення і перспектив антиамериканського союзу. Путін і товариш Сі зверталися один до одного – «дорогий друг». На телеканалах лідера КНР шанобливо називали «товариш Сі».
Всі говорили про військовий союз КНР і РФ і казали, що ось все – китайські товариші нам допоможуть розібратися з Україною та світовим імперіалізмом. Найбільш радикальні оглядачі заявляли, що Росія тепер васал Китаю, але в цьому немає нічого поганого.
Більше ніж через рік після візиту товариша Сі раптово прийшло прозріння, що Китаю абсолютно байдуже до Росії і він переслідує виключно свої інтереси. КНР потрібні тільки російські ресурси, причому за безцінь, і про жодну військову допомогу не може бути й мови.
З середини січня частина банків КНР не приймає платежі з Росії в юанях, побоюючись вторинних санкцій. І цей процес триває. Потім Китай викинув Росію з спільного проекту далекого магістрального літака, також через вторинні санкції.
Вже кілька днів поспіль кремлівські пропагандисти прозрівають і вже не записують Китай у союзники. Вони несподівано побачили, що Китай постачає Україні безпілотники і комплектуючі для виробництва БПЛА. Росії теж постачає, але при цьому пропагандисти скаржаться, що союзник не повинен так чинити. Дійшло навіть до того, що воєнкор Дмитро Стешин з Комсомольської правди запропонував завдати удару безпілотниками, зібраними з китайських деталей, по магістральному газопроводу «Сила Сибіру», а все звалити на Україну. Цікаво, наскільки ця ідея сподобається китайському керівництву?
Насправді все дуже просто. Китай, як прагматична держава, прорахував, що активна підтримка РФ може сильно нашкодити його економіці. Ринки збуту китайської продукції в США, Європі та ринок збуту в РФ настільки неспівставні за розмірами і фінансовими можливостями, що КНР точно не вигідно втрачати навіть частину цих західних ринків.
Резюмувати це все можна одним висловом Володимира Соловйова, який вважає, що у РФ тільки один союзник – КНДР. І з ним потрібно «пліч-о-пліч» стояти проти зовнішніх ворогів.