Чому Росія програє цю війну: місяць за місяцем, крок за кроком
Станом на липень 2024 року все чіткіше видно, що Росія програє війну проти України. Для того, щоб це зрозуміти, не потрібно бути фаховим військовим аналітиком – достатньо відстежити настрої простих росіян, які все чуттєвіше відчувають наслідки СВО у своєму житті. І їх від цього не рятують навіть багатокілометрові відстані від кордону.
Давайте детальніше розглянемо, що очікував Кремль від цієї війни й чи справдились ці плани через майже 30 місяців від початку вторгнення.
Початок повномасштабного вторгнення: на нас чекали!
Російська армія, яка в лютому 2022 року вдерлася в Україну, була впевнена, що на неї там чекають. З квітами. І на російське військо дійсно очікували. Хоча щодо квітів відбувся прорахунок.
Напередодні вторгнення український інформаційний простір переповнювали чутки й попередження, що Путін ось-ось наважиться віддати наказ своєму війську, яке сконцентрувалося на кордонах України, про початок повномасштабних бойових дій. Політичне керівництво країни раз за разом спростовувало чергове попередження від союзників. Зеленський продовжував грати звичну для нього роль, запевняючи, що вторгнення не буде й варто не перейматися примарною небезпекою, а готуватися до травневих шашликів.
Складалося враження, що владна верхівка живе у своєму ілюзорному світі, ігноруючи реальні загрози. Але, щойно вимикалися телекамери, президенту України доводилося вислуховувати зовсім інші слова від вищого керівництва Збройних сил, очільників Генштабу ЗСУ, Служби безпеки та розвідки. Про що йшлося за закритими дверима, ми можемо лише здогадуватися. Але те, що ранок 24 лютого 2022 року не став несподіванкою для ЗСУ – це факт.
З того, як розгорталися подальші події, можна дійти висновку, що українська сторона ретельно готувалася до російського вторгнення, хоча й не демонструвала цього на загал. Аналізуючи початок вторгнення ЗС РФ, стає зрозуміло, що ворога спеціально запустили вглиб країни, щоб на самому початку знищити якомога більше особового складу та військової техніки.
Що було б, якби Україна зустріла армію РФ на кордоні
Давайте трохи пофантазуємо й подумаємо, як склалася б картинка, якби армія РФ зустріла жорсткий спротив вже на перших кілометрах української території.
Як вже відомо із виступів офіційних представників російської влади та штатних пропагандистів, розрахунок був на те, що для захоплення Києва знадобиться максимум тиждень. І тоді російська армія у парадній формі, яку відразу везла з собою, пройде парадом по Хрещатику. Вологим мріям загарбників не судилося здійснитися не в останню чергу через те, що Україна демонструвала на весь світ уявну безтурботність напередодні вторгнення.
У випадку, якби українська влада та армія на весь голос звітували про передислокацію військових підрозділів і техніки чи підготовку до евакуації цивільного населення, агресор скоріш за все налаштувався б на довгу війну й більш продумано підійшов би до логістики. Росія б підготувалася до довготривалих боїв і будувала свою стратегію, виходячи з цього. Але, завдяки продуманій інформаційній кампанії з боку України, російська армія перетнула кордон, не маючи реальної уяви, до чого призведе цей крок.
Російські війська панічно покидають північ України
Як би там не було, але попри великі втрати вже з перших годин вторгнення, ЗС РФ вдалося окупувати значну частину північних територій України (деякі райони Сумщини, Чернігівщини, Київщини та Харківщини). Та вони там не затрималися – і вже на початку квітня більшість із захоплених населених пунктів перейшли під контроль ЗСУ. А що ж сталося? А стався, як потім пояснювали пропагандисти, «жест доброї волі».
Давайте-но відновимо картину подій дворічної давнини.
Російські генерали, як завжди, планували зіграти на своєму нахабстві та несподіванці. Коли 24 лютого 2022 року українську ніч розірвав гул російських ракет, літаків і гелікоптерів; коли колони танків перетнули кордон з боку Білорусі та РФ, їм здавалося, що до досягнення задач СВО залишаються лічені години: бо хіба ж може хтось встояти проти «другої армії світу». Уявіть собі здивування, а згодом і страх російських солдатів, коли вони зіткнулися з жорстким опором.
Як пише BBC News Україна, посилаючись на аналітику Генштабу ЗСУ, яка є у розпорядженні видання, розраховуючи на швидке просування без опору з боку ЗСУ, російські війська рухалися в похідних колонах без бойового розгортання. Однак пройти за пів доби по запланованому маршруту в російських десантників та росгвардійців не вийшло.
Тільки за перші дні вторгнення у жорстоких боях за столицю бійцями 72-ї ОМБр та нацгвардійці 4-ї бригади оперативного призначення було ліквідовано батальйонно- та ротно-тактичні групи зі складу щонайменше трьох елітних дивізій Повітряно-десантних військ РФ – «Псковської», «Іваново-Костромської», «Тульської» та двох бригад морської піхоти – 155-ї з Владивостока та 40-ї з Камчатки. Крім того, 9 березня окремі підрозділи «Азову» спільно з 72-ю бригадою ЗСУ в околицях Броварів біля села Скибин влаштували засідку та розбили колону батальйонно-тактичних груп 6-го танкового полку 90-ї танкової дивізії ЗС РФ. Було втрачено майже цілий полк включно з командиром, полковником Андрієм Захаровим, після чого наступ на Київ захлинувся.
Наприкінці березня 2022 року перевага почала схилятися на бік Києва. Залишки російських військ в районі Ірпіня опинилися в оперативному оточенні. А 28 березня Ірпінь було повністю звільнено.
30 березня відбувся один з останніх масштабних боїв на Київщині – у Дмитрівці, селі на північ від Житомирської траси. Там під час танкового бою було знищено понад 15 одиниць бойової техніки армії Росії.
31 березня ЗСУ зачистили Бучу та Бровари, 1 квітня останні російські підрозділи залишили Гостомель. До 2 квітня вся Київщина була деокупована. Посадовці в Кремлі тоді назвали це «жестом доброї волі».Тоді ж були звільнені території Чернігівської та Сумської областей.
Як бачимо, вже у перші місяці вторгнення таємна підготовка ЗСУ принесла свої плоди й не дозволила захопити столицю. Більш того, завдяки скоординованим діям українських військових і добровольців майже вся раніше захоплена територія поблизу північних кордонів була звільнена.
Варто зауважити й ще такий маленький нюанс: українці зустрічали своїх захисників зі сльозами радості, вони намагалися кожного обійняти, виказати вдячність за звільнення. Люди несли для воїнів ЗСУ гарячий чай, свіжоприготовану їжу. Тобто ми бачимо саме ту картину, на яку у своїх очікуваннях розраховували російські війська в момент вторгнення щодо себе, а не спротив і обурення, якими їх зустріли цивільні.
Український контрнаступ на Херсонщині та Харківщині
Після стрімкого звільнення Київської, Сумської та Чернігівської областей українські війська продовжили стримувати ЗС РФ на скороченому відносно першопочаткових розмірів фронті. Україна відмобілізувалася, отримала від союзників контрбатарейне озброєння й почала знищувати російські підрозділи, не знижуючи темпу.
Темп – цей геніальний стратегічний хід був настільки ефективний, що РФ довелося запровадити часткову мобілізацію. Але це рішення значно запізнилося, оскільки стало відповіддю на провал планів і колосальні втрати як особового складу, так і техніки.
Харківський наступ став несподіванкою для РФ
Харківська наступальна операція стартувала 6 вересня, і вже за лічені дні були звільнені сотні квадратних кілометрів Харківської області. ЗСУ обвалили фронт російських військ. Армія Росії з поспіхом тікала, кидаючи зброю та десятки одиниць військової техніки.
Як Силам оборони України вдалося цього досягти? У цьому випадку була раціонально використана інформаційна відкритість сучасного суспільства: коли майже будь-яке слово чи дія миттєво висвітлюються в інтернеті. Погодьтеся, що в таких умовах важко зберегти секретність і приховати свої наміри. Але Україні це знову вдалося.
Під час підготовки Харківської наступальної операції ворога ввели в оману, змістивши фокус уваги на бої на південному фронті. Інформаційний простір був заповнений повідомленнями про бойові дії на Херсонщині, і у командування ЗС РФ склалося враження, що ЗСУ готуються до звільнення Херсону.
Така тактика допомогла досягти раптовості: коли окупанти перекинули додаткові резерви на південь, Сили оборони України вдарили по Харківщині. Це і стало ключовим аспектом досягнення успіху на тому напрямку. Про деталі планування операції писало американське видання The Washington Post, журналісти якого спілкувалися з українськими командирами й чиновниками, учасниками боїв, американськими та європейськими посадовцями, дотичними до підготовки.
Як зазначало американське видання, командування Сухопутних військ ЗСУ із весни розглядало Харківську область і стратегічні міста Балаклія та Ізюм, захоплені росіянами ще на початку вторгнення, як вразливі точки для росіян. Під час засідання Ставки Верховного головнокомандувача, коли планувалася операція на півдні й перед ЗСУ було поставлено завдання на власний розсуд спланувати якісь відволікальні дії, виявилось, що ворог перекинув частину сил і засобів з Харківщини на Херсонський напрямок. Тому було вирішено зосередитися на деокупації саме Харківської області.
Щоб уникнути величезних втрат у лобових атаках на міста, був напрацьований план, за яким українські сили прориваються вглиб позицій ворога, оточують населені пункти і змушують окупантів відступати. У цьому плані надважливою була швидкість, щоб РФ не встигла направити резерви через кордон – з Бєлгородської області.
Інформаційна кампанія, розгорнута Україною з метою відволікання РФ від підготовки до наступу ЗСУ на Харківщині, мала успіх.
Контрнаступальна операція на Харківщині розпочалася 6 вересня 2022 року. За оцінкою американського Інституту з вивчення війни (ISW), з 6 по 10 вересня українські сили прорвали російські позиції углиб подекуди на 70 км і відбили 3 тис. кв. км території. А звільнення Ізюма аналітики оцінювали як найзначніший воєнний здобуток України після перемоги у битві за Київ. Це стало ще одним вагомим кроком до поразки РФ у цій війні.
Звільнення Херсона
Не сповільнюючи темпу після успіху на Харківському напрямку, українські війська продовжили наступальні дії на півдні, розпочаті ще 29 серпня 2022 року.
Перед початком операції на півдні інформаційний простір був переповнений численними повідомленнями у медіа про те, що масштабний наступ Україна планує саме на Херсонщині. Вперше озвучені в середині червня 2022 року й потім неодноразово повторювані меседжі мали на меті ввести ворога в оману і змусити його перекинути резерви на Херсонський напрямок, знявши їх з інших ділянок, насамперед у Харківській області. Зрештою натяки на те, що невдовзі бійці ЗСУ їстимуть херсонські кавуни, досягли своєї мети – російські війська справді очікували головного удару саме на Півдні.
Наступ на Херсонщині відбувався в три етапи, під час яких українські війська неухильно посилювали тиск на ворожі позиції, одночасно руйнуючи логістичне забезпечення угруповання ЗС РФ на правобережжі Дніпра. Вагомі успіхи впродовж перших днів наступу остаточно переконали ворога у тому, що головний удар ЗСУ відбувається саме на півдні.
Український наступ на півдні супроводжувався інтенсивними артилерійськими ударами по позиціях, складах боєприпасів і командних пунктах російських військ, а також базах, мостах і переправах у ворожому тилу. Потужна вогнева перевага українців, які використовували отримане від заходу озброєння, зокрема РСЗВ HIMARS, не дозволила Росії контратакувати.
До кінця вересня українським військам на Півдні вдалося просунутись приблизно на 15 км, вийти на адмінкордон із Херсонською та Дніпропетровською областями закріпитись на плацдармі за Інгульцем. Кількість звільнених населених пунктів сягнула 13, площа деокупованої території — близько 1000 кв. км.
Другий етап Херсонської наступальної операції припав на першу половину жовтня 2022 року. Основні наступальні дії ЗСУ відбувались на Бериславському напрямку на східному березі Інгульця, де їм вдалося просунутись на глибину до 40 км, деокупувати територію площею близько 1200 кв. км і звільнити 29 населених пунктів.
Наслідком успіхів ЗСУ став наказ російського командування про відступ на лівий берег. Приблизно 40-тисячне угруповання ЗС РФ, розташоване на правому березі Дніпра, на той час вже було позбавлене постачання й ризикувало опинитися в оточенні. Скупчення російських військ, що відступали, в районах переправ дозволило українській військовій авіації та артилерії завдавати по них численних ударів, знищуючи солдат і техніку.
Черговий «жест доброї волі» дозволив Збройним Силам України розпочати завершальний етап Херсонської наступальної операції, який тривав з 8 до 12 листопада 2022 року. Українці просунулись на відстань до 40 км, звільнивши територію близько 3500 кв. км і 169 населених пунктів. 11 листопада 2022 року український наступ увінчався звільненням Херсона.
Як ЗСУ використовують тактику «тисячі порізів»
Вперше про використання ЗСУ тактики «тисячі порізів» заговорили ще влітку 2022, коли Сили оборони точковими ударами почали знекровлювати російське військо, змушуючи їх перекидати бойові підрозділи з одного напрямку на інший, щоб хоч якось реагувати на дії української армії. Це можна чітко спостерігати під час Харківського та Херсонського наступів. Тоді Україні за допомогою грамотної інформаційної кампанії вдалося заплутати командування армії Росії й змусити його діяти у потрібному їм руслі.
Після поразки на Харківщині та Херсонщині ЗС РФ зосередилися на будівництві оборонних укріплень на тих напрямках фронту, де ще трималась оборона. Авжеж, про наступ вже не йшлося. Та чи допомогло це?
Протягом 2023 року ЗСУ звільнили низку населених пунктів Запорізької та Донецької областей. Цього року також основні події розгорнулися на сході. Не припиняються бої на Донбасі, де ми вперто намагаємося захопити Часів Яр, щоденно втрачаючи свою техніку та солдатів. Так, від початку кампанії поблизу невеликого промислового містечка, де колись проживало 12 000 людей, армія Росії вже втратила щонайменше 99 000 військових.
Неспокійно і в тилу, куди ледь не щодня прилітають як не ракети, так невідомі (читай – українські) БПЛА. Від цих, у багатьох випадках, прильотів палають нафтобази й нафтопереробні заводи, об’єкти військової промисловості та аеродроми; детонують боєприпаси, які мали поставити на війну проти України; виходять з ладу літаки, гелікоптери та кораблі.
Ці точкові удари, здійснені українською та західною зброєю (дозвіл на використання якої у російському прикордонні був отриманий після невдалої спроби РФ захопити Харків влітку 2024 року), теж є елементами тактики «тисячі порізів». Вони спрямовані насамперед на порушення логістики.
Ще однією із знахідок ЗСУ є використання різних типів дронів для виконання бойових завдань. Як нещодавно писав ізраїльський військовий експерт Ігаль Левін, посилаючись на заяви пропагандиста Олександра Харченка, за останній рік проблеми з логістикою ЗС РФ значно поглибились: якщо раніше бронетехніка із припасами розвантажувалася за кілометр від лінії фронту, то тепер через масштабування кількості ударів БПЛА розвантажуватися доводиться за 8-10 кілометрів. Далі запаси доставляються на передову або на мотоциклах і квадроциклах, або навіть просто вручну.
Удари по тилах: від перших американських HIMARS до власних розробок
З моменту отримання Україною перших РСЗВ HIMARS 23 червня 2022 року для ЗСУ стали доступнішими тили російських військ. Один з перших ударів із застосуванням цієї системи припав на командний пункт 20 армії Західного військового округу ЗС РФ (в/ч 89425, Воронеж), що дислокувався у будівлі школи в Ізюмі. Внаслідок цього удару загинуло 17 російських військових, у тому числі полковник і два майори, а ще близько 20 отримали поранення. Відтоді удари по російських тилах і складах боєкомплекту та військової техніки, розташованих на окупованих територіях, лише почастішали.
Точними ударами ЗСУ нищили військові бази армії Росії та місця їхнього розташування на території Донеччини та Луганщини, де вони облаштувався ще з 2014 року. Також поза увагою не залишилися військова інфраструктура та позиції РФ на окупованих частинах Херсонщини та Запоріжжя. Це допомогло порушити логістичні шляхи постачання.
Також влітку 2022 Сили оборони України для знищення російської логістики на правобережжі Херсонщини і окупованих районах Миколаївщини завдали ударів по мостах через річку Дніпро. Найбільший з них – Антонівський автомобільний міст у Херсоні.
Для високоточних ударів по цій транспортній споруді, яку російські війська використовували для перевезення особового складу і боєприпасів, зокрема, використовували керовані реактивні снаряди сімейства GMLRS калібру 227 мм, які можуть застосовуватися з М142 HIMARS та M270. А під час наступу ЗСУ в Херсонській області наприкінці серпня екіпажі HIMARS безперервно працювали по 37 годин, уразивши 120 цілей.
Удари по Криму та Кримському мосту
8 жовтня 2022 року Україна вперше ударила по Кримському мосту. Як заявив керівник СБУ Василь Малюк у документальному фільмі «Кримський міст на біс», під час першої атаки на міст були використані саморобні вибухові пристрої та 15 тонн суміші гексогену, що у тротиловому еквіваленті дорівнює 21 тонні. Знадобилося понад 8 місяців для відновлення руху по мосту.
Вдруге СБУ вразила міст 17 липня 2023 року за допомогою спеціально розроблених морських дронів See Baby. Це була спільна операція СБУ та Військово-Морських Сил ЗСУ, яка серйозно порушила роботу 19-кілометрового мосту та змінила уявлення про непереможність Росії.
Загалом перші атаки по розташуванню російських військових в окупованому Криму, який був перетворений на укріплену військову базу, датуються кінцем липня 2022 року. Відтоді були уражені полігони, аеродроми, ракетні установки та системи ППО тощо. Значно постраждав від українських атак і Чорноморський флот РФ.
Так, 13 вересня 2023 року сім ракет вдарили по Севастопольському морському заводу ім. Орджонікідзе, де в той час ремонтували як мінімум два кораблі: підводний човен «Ростов-на-Дону» та великий десантний корабель «Мінськ». Ще кілька ракет прилетіли в Південну та Корабельну бухти по інфраструктурних об’єктах. А вже 5 листопада кілька ракет розбомбили морську та портову інфраструктуру суднобудівного заводу «Залив», уразивши один із найсучасніших російських кораблів «Аскольд», який був носієм ракет «Калібр».
У ході операції «Крабова пастка» у вересня 2023 року ЗСУ завдали серії ударів по Севастополю ракетами Storm Shadow, одна з яких залетіла у вікно штабу ЧФ під час наради. Ще один удар по центру управління ЧФ РФ, українці завдали вже в перші дні цього року.
Окрім того їм, вдалося дістати ракетами по секретній базі головного розвідувального управління у районі Севастополя і по базі ФСБ в Сонячногірську та по Центру далекого космічного зв’язку в селі Вітине.
Це лише незначний перелік українських ударів по Криму, наслідки яких для України стали відразу відчутними. По-перше, Росія була змушена вивести залишки свого флоту з акваторії Чорного моря поблизу півострова, що значно знизило кількість ракетних атак по українських містах.
По-друге, знищення систем ППО та РЕБ відкрило нові можливості для регулярних ударів по техніці та розташуванню ЗС РФ. Так, 2 серпня 2024 року, підрозділами ракетних військ у взаємодії з підрозділами Військово-Морських Сил Збройних Сил України суттєво пошкоджено 4 пускові установки ЗРК С-400 «Тріумф». Також в порту Севастополя успішно уражено підводний човен Чорноморського флоту РФ «Ростов-на-Дону», який в результаті влучання затонув на місці. Як натякнули в українському генштабі: далі буде…
Росія потрапила у петлю стратегічних провалів – кінець війни наближається
Крах Росії стрімко наближається. Це щоденно підтверджують події і на полі бою, і в політиці. Для цього достатньо згадати все, що відбулося за останні кілька місяців. Провал за провалом, невдача за невдачею – така карма агресора який вторгається в суверенну державу, яким Росія виглядає в очах всього цивілізованого світу.
Українські удари по дислокації російської армії у прикордонній Білгородській області спонукали місцеву владу замислитися про «санітарну зону». Саме з цією метою було зроблено спробу прориву на Харківському напрямку, яка вкотре обернулася «пшиком». Невже ви й справді вірите, що Україна забула замінувати території на тому напрямку? Ні, це спрацювала чергова мишоловка. ЗСУ знову повторили свій улюблений трюк – заманити ворога якнайдалі від основних сил і постачання й розбити. Що всі й мали можливість спостерігати буквально наживо.
Варто зауважити, що українці обійшлися не лише меншими втратами, ніж РФ, вони ще й отримали дозвіл майже від усіх союзників використовувати західну зброю по військових об’єктах у прикордонні Росії. Тобто Україна вже може не хвилюватися, що якийсь з європейських чи американських політиків влаштує через це скандал. А ось Росії є про що хвилюватися, але це її вже не врятує.
Прицільні удари ЗСУ по російській території знищують військові можливості армії Росії: стає менше літаків, менше снарядів, менше палива. Можливості продовжувати війну стрімко знижуються.
Не варто забувати що станом на початок лютого 2024 року українські удари вивели з ладу приблизно 33% бойових кораблів Чорноморського флоту РФ. Зокрема, 24 кораблі та один підводний човен. На кінець літа ця цифра збільшилася.
Кожен ранок приносить українцям новини про ураження чергових воєнних і військово-промислових цілей на території РФ. Кожна ніч росіянина поступово перетворюється на очікування жахів, бо ніхто з них не знає, куди цього разу доберуться українські дрони та ракети. Складається враження, що для ЗСУ немає меж – їхні БПЛА долітають і за тисячу кілометрів, як то було вже не один раз.
Згадайте хоча б нафтопереробний завод у Башкортостані, де український дрон 9 травня влучив в установку каталітичного крекінгу нафти, подолавши 1500 км від українського кордону. Або ніч на 27 липня 2024 року, коли дрони-камікадзе поцілили по нафтопереробному заводу в Рязані та по аеродромах стратегічної авіації РФ «Енгельс», «Дягилево» та «Оленья». Зауважте, що до останнього летовища БПЛА подолав відстань у 1800 км від державного кордону України.
А ще не варто забувати за санкції, введені проти Росії Сполученими Штатами, Євросоюзом, Канадою, Великою Британією, Японією, Австралією та Новою Зеландією. Хоча пропагандисти після кожного нового пакета й волають, що санкції не працюють, однак їхні наслідки стають все більш видимими з кожним днем. Також зазначимо, що санкції вводять не лише проти РФ та іноземних компаній, які з нею співпрацюють. Під санкції стали потрапляти й фірми-посередники, що допомагають Росії обходити заборони на постачання товарів військового та подвійного призначення.
Нагадаємо, що 26 липня Європейський Союз оголосив про перший платіж в обсязі 1,5 мільярда євро для військової підтримки України за рахунок надзвичайних надходжень від заморожених в ЄС російських активів. Йдеться про активи Центробанку РФ, які були заморожені внаслідок запровадження санкцій ЄС проти Росії після початку війни проти України.
Ще одним дзвіночком про наближення поразки РФ стала передача Україні західних винищувачів F-16, яку 4 серпня, у День Повітряних сил ЗСУ, офіційно підтвердив Зеленський. Як це змінить ситуацію на фронті – побачимо найближчим часом.
